дя́тел = жовна́ [зеле́на, тарча́ста, чо́рна] (дятленя́ — пташа дятла; зменшено-пестливе — дятленя́тко) — лісовий з довгим, гострим та міцним дзьобом птах, який добуває їжу з щілин кори дерева (пop. загадку: «Прилетіли улани, зелені в них жупани, червоні шапочки, рубають пень у трісочки»); народні назви — клюй-де́рево, клюй-ду́б; священний птах небесного вогню; в’є своє гніздо у хмарнім дереві, і гніздо це, закуте зимовими холодами, відкривається навесні гілкою-блискавицею; за повір’ями, птахи нібито знають розрив-траву, якою можна відчинити будь-який замок; були поширені ворожіння про сприятливе чи несприятливе значення стуку дятла для подорожніх; коли дятел стукає в ріг хати, цим віщує смерть. Чорт би дятла знав, якби не його ніс (П. Чубинський); Хто би дятла й знав, якби не його дзьоб (приказка); Жовна там кору На липі подовбе (П. Гулак-Артемовський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 210.