дяк = дячо́к —
1) служитель православної церкви, що допомагає священику під час богослужіння; псаломник (скорочено від диякон); традиційна постать українських народних пісень і комедій; дяки вчителювали в школах козацької України і пізніших часів; шкільними підручниками були Часослов і Псалтир; письма вчили уставного (звідси й назва таких дяків — уста́вники). Прийшли попи — почитали, прийшли дяки — поспівали (П. Чубинський); Прийшов священик з дяком і почав правити вечерю (Панас Мирний);
2) мандро́вані (мандрівні́) дяки́ — бідне студентство (спудеї) Київської академії, що мандрувало по містах і селах і, розважаючи віршами та виставами населення, здобувало засоби для життя; особливо активною була їхня діяльність у Різдвяні та Великодні свята;
3) у Київській Русі — переписувач князівської канцелярії.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 210.