дух —
1) за міфологічними або релігійними уявленнями, добра чи зла безплотна надприродна істота, що бере участь у житті природи і людини. І Дух Божий витав над водами (П. Куліш); Пограємось, погуляймо Та пісеньку заспіваймо: Ух, ух! Солом’яний дух, дух (Т. Шевченко); Се був веселий Чугайстер, добрий лісовий дух (М. Коцюбинський);
2) душа́ (див.); разом з тим дух — посередник між душею і тілом; свідомість душі зароджується в боротьбі духу з тілом. Малі тілом, та великі духом (М. Номис); Не нарадується було дух у Олексія, як узяв свою Галочку з монастиря (Г. Квітка-Основ’яненко); Із отця, із отця дух святий виходить (П. Чубинський); Поки була жива Миколина мати, Нимидора ніби почувала його дух у хаті (І. Нечуй-Левицький);
3) злий (нечи́стий, лихи́й) дух — надприродна сила, що втілює в собі зло; сатана, чорт, диявол; друга і третя ознаки частіше вживаються як субстантивовані.
4) Святи́й Дух (Бог-Дух Святи́й) — за християнським віровченням, третя іпостась Святої Трійці; за Біблією, Дух Святий виявляв себе у видимих символах двічі — під час Христового хрещення у вигляді голуба і коли дійшов до апостолів вогненними язиками після вознесіння Христа; див. ще Трі́йця 1. Єсть серце єдине, серденько дівоче, Що плаче, сміється, і мре, й оживає, Святим Духом серед ночі понад ним літає (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 208.