дука́т = дука́ч (зменшено-пест­ливе — дука́чик) —

1) старовинна срібна, а потім золота монета; були поширені в ряді європейських країн; ознака великого багатства, символ скарбу. Набив дукатами гаман (П. Куліш); Нащо мені те багатство, Червінці, дукати? Вміє славнеє бурлацтво Без них панувати (І. Манжура);

2) старовинна жіноча прикраса у вигляді монети, яку носили в намисті. До старень­кої плахти та почепила [Олена] люстринову запаску, одягла шовко­ву… юпку та на шию дукат на бар­хатці (Г. Квітка-Основ’яненко). Гостинці виймала: І хрестики, й ду­качики, й намиста разочок Яриночці (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 205.