ду́ка = дука́р = дука́ч — князь, знатний пан, багата людина; багач, багатій, об’єкт народної іронії, сарказму. У дуки служили — боляч­ку заробили (приказка); Сучі пани дукачі держать людей до ночі (П. Чубинський); Ой іде багач, ой іде дукач, насміхається: «Ой за що, за що бідна голота напивається?» (пісня); Грицько — багатир, дука; у його три пари волів, дві шкапи, ціла сотня овець (Панас Мирний).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 205.