ду́дка = ду́да —
1) (зменшене — ду́дочка) народний духовий музичний інструмент, різновид сопі́лки (див.), у вигляді порожнистої трубки з отворами; відомий казковий образ калинової дудочки (сопілки), вирізаної з куща, що виріс на могилі вбитої дівчини. Ой піду я лісом, лугом, Там мій милий оре плугом, Оре плугом, в дудку грає (пісня); Заграй мені, дуднику, у дуду, Нехай своє лишенько забуду (пісня); Ні швець, ні жнець, ні мнець, ні в дуду грець (прислів’я); Вийшла дівчинка Марійка, Дудочку дістала Та й заграла коломийки — Аж весело стало! (І. Муратов); фразеологізми: в одну́ ду́дку гра́ти — бути заодно; танцюва́ти під чию́сь ду́дку — підкорятися комусь в усьому;
2) тільки дуда́ = коза́ = воли́нка — народний духовий інструмент у вигляді міха (резервуару повітря), виготовленого з не вичиненої шкури цапа, з двоматрьома отворами (дерев’яними гніздами). Як дуду надути, так дуда грає (І. Франко); Біда, як дуда, куди йде, то реве (М. Номис).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 204-205.