дубе́ць —

1) молодий дуб. Ой у лісі під дубцем стоїть дівка з молод­цем (Б. Грінченко);

2) відламана (перев. тонка, гнучка) гілка без листя, якою карають, б’ють (звідси також значення різки, лозини). Не дубцем, так лозиною (М. Номис); Треба його дубцем бить (Б. Грін­ченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 204.