Про УКРЛІТ.ORG

дочка

дочка́ (пестливі — до́ченька, до́­чечка) = до́ня (пестливі — до́нень­ка, до́нечка) = до́нька

1) особа жіночої статі стосовно своїх бать­ків; донька призначена долею створити пізніше нову родину на продовження чужого роду, тому перебування її в родині батька зви­чайно тільки тимчасове («Годуй сина для себе, а доньку для лю­дей»); споконвіку дочка в родині — це клопіт для батьків — берегти її, готувати до одруження, дбати про посаг і мріяти про доброго, бажано багатого зятя, тому й кажуть: «Батьки берегли дочку до вінця, а чоловіку берегти її до кінця», «Доньки — чужа потіха», «Много доньок — много клопоту»; оскіль­ки дочка йшла від батьків у чужу родину, то казали: «Співай, доню, тоненько у рідної неньки», «Спі­вай, доню, дома, бо в людях на­плачешся»; батьки щиро бажали дочці щасливої долі, кажучи: «Спи, доню, нехай тобі доля рос­те»; існував старовинний звичай не видавати заміж молодшої доч­ки, доки не вийде старша. Не велі­ла мати вдовиної дочки брати (піс­ня); Не на теє, козаченьку, дочку годувала, щоби її з пройдисвітом гу­ляти пускала (приповідка); Дочка, як ластівка: пощебече, пощебече та й полетить (приказка); У кого до­чок сім, то й щастя усім, а в мене одна, та й щастя нема (М. Номис); Не стій, доню, з нелюбом, не дай ручки стискати (П. Чубинський); Іди, доню! Каже мати, не вік дівувати! (І. Шевченко); Встань, моя дочечко, встань, моя галочко (В. Милорадович); — Чого стоїш, моя доненько? Чому не йдеш та додомоньку? (пісня);

2) хреще́на доч­ка́ — хрещениця.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 197-198.

вгору