до́світки — старовинні вечірні (що часто тривали до світання, «до світу», — звідки назва) зібрання сільської молоді для спільної праці й розваг в осінній та зимовий час; збиралися, як правило, в складчи­ну, перев. натурою («куряча складка»), рідше грішми; досвітки почи­налися від свята Кузьми-Дем’яна; прикметник — досвітча́ний; у спо­лученні: досвітча́на ма́ти див. ма́ти 4.Оце, було, як підуть на досвіт­ки, то дідова дочка пряде, а бабина, знай, цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться (казка); Ой маєш ти, моя мати, іще дочок п’ять; не пус­кай їх на досвітки, нехай дома сплять (П. Чубинський); На улиці невесело, В хаті батько лає, А до вдови на досвітки Мати не пускає (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 197.