домови́на (зменшене — домови́нка) = труна́ —
1) дерев’яна, металева чи кам’яна скриня, у якій ховають покійника (слово домовина — від дім — означає «домок для небіжчика», слово труна від німецького Truneчерез посередництво польського trumnaозначає «скринька»); домовина — це стародавній човен (див. дубови́на); кам’яну домовину святого Володимира в літопису названо корстою (слово пов’язане зі словами кора, корито, а також короста — теж кора на шкірі); це свідчить про те, якими колись були домовини — великим шматком кори, знятої з дерева у вигляді корита-човна. Ой же казав пан Каньовський дерниць накупити, молодії Бондарівні домовину збити (П. Чубинський); Везуть труну мальовану, Китайкою криту (Т. Шевченко); От уже і домовинку принесли новеньку (Марко Вовчок); фразеологізми: до домови́ни (до труни́) — до смерті: Побрались; І тихо, весело прийшли, Душею-серцем неповинні, Аж до самої домовини (Т. Шевченко); До труни не спочити сіромі… (П. Грабовський); заганя́ти в домови́ну (в труну́) — прискорювати смерть, доводити до смерті, ляга́ти в домови́ну (в труну́) — вмирати;
2) високе, піднесене — гробниця. Стоїть в селі Суботові На горі високій Домовина України, Широка, глибока (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 195.