Дніпро́ — річка, що протікає в основному по території України; найбільша ріка України, третя в Європі, дев’ята в світі; на ній роз­ташовані українські міста Київ, Канів, Черкаси, Кременчук, Дніп­ропетровськ, Запоріжжя, Херсон; оспівана в народних думах та істо­ричних піснях; народнопоетичні назви — Славу́тич, Славу́та, Дні́пер, Дніпр, Дніпро́-ба́тько (пop. у М. Номиса «Дніпро-батько»); Дніпром із півночі прийшли в Україну варяги, з півдня — християнство; у давнину — головний торгівельний водний шлях «із ва­ряг у греки»; О. Довженко у «Що­деннику» писав: «Люблю Дніп­ро — велику річку мого народу, чисте ласкаве повітря, ясне небо, і широту у всьому, і стриманість у пейзажі, і величавий спокій. І ніде мені так не хотілося б жити, як тут, на чудесному, рівному березі»; у пониззі Дніпра у XVI— XVIII ст. існувало Запорожжя, державне об’єднання українського козацтва з центром-Січчю; Д. Яворницький пише: «За весь час історично­го існування Запорожжя козаки поміняли п’ять Січей, котрі пере­носилися вниз за течією Дніпра, в міру тиску на запорожців з боку польського чи московського уря­ду». Зажурились запорожці, Що не­ма їм волі Ні на Дніпрі, Ні на Росі, Ні в чистому полі (дума); Ой як бу­деш же ти, серденько моє, Дніпром-водою плисти (пісня); Від Дніпра по Сян буде колись один лан (приказ­ка); Реве та стогне Дніпр широкий (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 190-191.