ди́шель = ди́шло — товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними; за народними повір’ями, вагітній жінці не можна було переступати через дишло, бо дитина, мовляв, народиться із замотаною пуповиною. Без дишля, без дуги: куди захочем, туди й поїдем — я і ти (М. Номис).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 184.