дим — суміш дрібних твердих частинок (сажі, попелу і т. ін.) і га­зоподібних продуктів, які виді­ляються в повітря при згорянні чо­го-небудь (звідси вислів: «Нема диму без вогню»); символізує жит­ло, тому казали: «Димом заносить, село недалеко»; символ душі, бо вірили, що з ладановим димом ду­ша возноситься на небеса до Бога; символізує також неприємності («Дим і лиха жінка найскорше виженуть із хати», «Дим очі їсть, але не виїсть», «Більше диму, як вог­ню», «Без диму й сухе не горить»); дим віщує нещастя: «Ой що в полі за димове? Сидить козак у неволі, Ой сидить він, тяжко дише, До ба­тенька листи пише»; засіб охорони від нечистої сили (обкурювання від комарів як породження нечис­тої сили); символізує скороминучість («З димом пішло», «То все дим і пара», «Щезло, як дим від вітру»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 183.