дзе́ркало (зменшене — дзе́ркаль­це) = лю́стро (зменшені — люсте́рко, люсте́речко) — відшліфована поверхня, що відображає предме­ти, які перед нею знаходяться, а також спеціально виготовлений предмет з такою поверхнею; з цим предметом пов’язані народні при­кмети, — «дзеркало треба завішу­вати на ніч, а то побачиш у ньому померлого чи диявола»; зберігся звичай його також завішувати, ко­ли в домі покійник; заборонялося дивитися в дзеркало вагітній жін­ці; не можна було показувати в дзеркалі новонародженого до 6 мі­сяців, щоб душу його не забрав двійник; так само це стосувалося й смертельно хворих; остерігалися розбитого дзеркала, що нібито ві­щувало нещастя; здавна відома ворожба з дзеркалом, зокрема дівчат під Новий рік; гадали, що в дзер­калі можна було побачити судже­ного, який буде сватати; символі­зує правду, чистоту (фізичну і мо­ральну), честь. Софія стояла перед великим дзеркалом і кінчала причі­сування (Леся Українка); Морським милом умивалася, в ясне люстро виглядалася (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 180-181.