дейне́ка — у другій половині XVIIст. — селянин-повстанець, озброєний дрючком (з турецьк. — «удар палицею»), довбнею, рога­тиною, косою, що брав участь у повстанні на Лівобережній Укра­їні; цим словом уперше було на­звано солдатів піхотного полку, сформованого у 1657 р. полтав­ським полковником М. Пушка­рем з погано озброєного натовпу представників нижчих станів су­спільства (цей факт описує «Літо­пис С. Величка»); дейнеками по­ляки називали козаків. Чи то гра­ки, чи то галич, чи хижі дейнеки розпускають по Вкраїні загони дале­кі? (П. Куліш).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 172.