двір = дво́рище — у XIV—XVIIст. — форма сімейного та територі­ально-господарського устрою ук­раїнського селянства, що об’єдну­вала кілька селянських госпо­дарств; пізніше — індивідуальне господарство, тобто господарська ділянка, на якій розміщено житло­ве приміщення, садибні будівлі, та місце біля них (часто відгородже­не); оскільки двір — це здавна пе­редусім сільська хата з усім господарством при ній, то він символі­зує взагалі господу; звідси цілий ряд народних висловів з цим значенням; кажуть: «Горе дворові, де корова наказує волові» (тобто горе господареві, над яким верховодить жінка); страшним прокляттям гос­подареві звучить вислів: «Бодай тобі двір заріс!» (тобто зле побажання господареві, аби господа його стала пусткою); коли кажуть: «Нехай кожний дбає про власний двір», то це застереження тим, хто дбає не про власні справи, а судить інших; той, хто «свій двір мете, а на чужий сміття кидає», зазвичай своїх виправдовує, а на чужих вину звертає; разом з цим двір символі­зує панську резиденцію (звідси дворяни́н), про яку народ каже: «У панських дворах великі вікна, та мало світла» (тобто правди) або «До двора брама широка, а з двора — вузька» (прийняти приймуть, особливо коли з даниною, дарами, але невідомо, як і з чим випрова­дять).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 169-170.