двобі́й — бій, боротьба двох су­противників за викликом одного з них; поєдинок; у старовину зброй­ні сутички з ворогом називали по­лем (звідси «поле битви»); первіс­но — рід Божого суду, знаний у всіх народів: мав перемогти не той, хто мав більшу силу чи кращу зброю, а той, на чиєму боці була правда і Божа воля; у нашій історії відомі двобої київських князів — Володимира Великого з печенізьким ханом, Мстислава Сміливого з касозьким князем Редедею; за літописами, відомий також леген­дарний двобій киянина Кирила Кожум’яки з печенізьким велет­нем; пізніше двобій став також за­собом вирішення «справ честі»; двобої широко подано в народних казках фантастичного змісту, пop., наприклад, «Котигорошко».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 170.