Дани́ло (з давньоєвр. Daniel«мій суддя», «Бог», букв. «Божий суд»; пестливі — Дани́лко, Дани́лонько, Дани́лочко, Да́ня, Данько́, Да́нцьо, Дану́сик) — українізоване християнське чоловіче ім’я; у народній творчості виступає об’єктом гумору («Не всім Данило, комусь попаде й Гаврило»), іронії («Скачи, Данило, хоч тобі не мило», «Маєш, Даниле, те, що зогниле», «На тобі, Данило, що мені не мило!»), насміху («Був би Данило, якби болячка не задавила», «Данило, щоб тебе галушкою вдавило!»); наведені вище вислови — в основному продукт кепкування на молодіжних вулицях, вечорницях з хлопців не дуже поворотких («Данило, хапай точило!»), неперебірливих («Бери, Даниле, що тобі не миле»), безвідмовних («Тягне Данило, хоч йому не мило»).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 167.