Про УКРЛІТ.ORG

данило

Дани́ло (з давньоєвр. Daniel«мій суддя», «Бог», букв. «Божий суд»; пестливі — Дани́лко, Дани́лонько, Дани́лочко, Да́ня, Данько́, Да́нцьо, Дану́сик) — українізоване христи­янське чоловіче ім’я; у народній творчості виступає об’єктом гумо­ру («Не всім Данило, комусь попа­де й Гаврило»), іронії («Скачи, Да­нило, хоч тобі не мило», «Маєш, Даниле, те, що зогниле», «На тобі, Данило, що мені не мило!»), на­сміху («Був би Данило, якби бо­лячка не задавила», «Данило, щоб тебе галушкою вдавило!»); наведе­ні вище вислови — в основному продукт кепкування на молодіж­них вулицях, вечорницях з хлоп­ців не дуже поворотких («Данило, хапай точило!»), неперебірливих («Бери, Даниле, що тобі не миле»), безвідмовних («Тягне Данило, хоч йому не мило»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 167.

вгору