гімн — урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту; вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами — гербом, прапором тощо); породжений культовими піснями (наприклад, в Елладі спі­вали на честь Аполлона (пеан), Діоніса (дифірамб), у добу Середньо­віччя знаний як хорал); у світському використанні став пов’язуватися з урочистими подіями загальнона­ціонального значення, з офіційни­ми церемоніями, демонстраціями і т. ін.; державний гімн України — «Ще не вмерла Україна», офіційно прийнятий після проголошення незалежності України (1991), сло­ва написав П. Чубинський (1862), а музику — спочатку М. Лисенко, потім М. Вербицький; у XIX— XX ст. у ролі національних гімнів використовувалися інші пісні — «Заповіт» Т. Шевченка, «Не пора» (сл. І. Франка, муз. Д. Січинського), «Вічний революцьонер» (сл. І. Франка, муз. М. Лисенка), а та­кож молитва Г. Кониського «Боже великий єдиний»; поряд із термі­ном гімн (з грецьк. — «похвальна пісня») вживається й українське слово сла́вень.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 136.