гі́льце (зменшено-пестливе — гі́лечко) = гильце́ = вильце́ (зменшено-пестливе — ви́лечко) = вільце́ (зменшено-пестливе — ві́лечко) —
1) весі́льне гільце́ (вильце́, вільце́) обрядове дерево українського весілля: гілку (звідси гільце́, деревце́) сосни (взимку) або іншого дерева (влітку) втикають у хліб або весільний коровай, і кожну гілочку прикрашають квітами, колоссям, калиновими ягодами, хмелем, кольоровими (золотими, срібними та ін.) стрічками та папірцями; до гілля приліплюють також невеликі запалені воскові свічки; гільце як сонячна жертва і хліб-коровай означають єдність двох родів; біля весільного гільця дружки сплітали вінок для молодої, співаючи: «Благослови, мати, віночок сплітати, вінок для царівни нашої оселі, для сестри, для внучки праматері Лелі»; вислів роби́ти (ви́ти) гільце́ означає «звивати весільне гільце (гильце, вильце, вільце)» — звідси останні два слова; гільце символізує молоду, а процес його виття пов’язувався з виттям кубла (гнізда) для молодої пари, отже наведений вислів має й переносне значення — «виходити заміж». Настина світлиця убрана по-весільному… На столі гільце, короваї, шишки, яблука й горіхи в тарілках (І. Нечуй-Левицький); Кожній хочеться, щоб її дружки… весільних пісень проспівали, …щоб їй вильце звили (Грицько Григоренко); Гільце-деревце з ялини, Із червоної калини, Із хрещатого барвінку, Із запашного васильку (весільна пісня); Нехай дівочки не прядуть, Нехай Марусі вільце в’ють (весільна пісня);
2) убране квітами й стрічками деревце, навколо якого під час святкування Купала співають купальських пісень; його ще називають Купа́йлочком або Купа́лицею; див. ще Маре́на 1, Купа́йла 2.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 135-136.