гу́ня = гу́нька — гуцульський ста­ровинний прямий верхній одяг (рід свити) з домотканого довговорсого грубого, перев. нефарбо­ваного сукна; в Карпатській Укра­їні була символом заможності й ошатності («Гунька наопашки, шапка набакир»); використовували у весільному обряді. Гутак натяг на плечі стару гуню і пішов огляда­ти худобу (І. Франко); Зійшов із гуньки на лейбик (приказка — збід­нів); На тім молодці сірая гунька (Я. Головацький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 162.