гумно́ (зменшено-пестливе — гуме́нце) —
1) тік з господарчими будівлями біля помешкання або за селом. Густо пшениці на новині, да високі стоги на гумні (А. Метлинський); гуме́нний = гуме́нник — панський наглядач за роботою кріпаків або наймитів на току (гумні); також сторож на току (гумні). На току гуменний одлічував снопи для кожного молотника (І. Нечуй-Левицький); Гуменник ковшом пшоно набира (пісня);
2) тільки гуме́нце — виголений кружок на голові, знак належності до духовного стану; нині визначає лише католицьке духовенство.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 161.