губа́ (зменшені — гу́бка, гу́бонька, гу́бочка) — кожна з двох рухомих шкірно-м’язових складок, що утворюють краї рота у людей і тварин; повні, червоні губи — ознака молодості, краси, пop. у І. Нечуя-Левицького: «Карі очі чорніли, як терен; невеликі повні губи червоніли, як вишня в зеленому листі»; цілувати в губи — ознака кохання («Поцілував Бондарівну у самії губи»); іноді ознака рота («Мав губу від уха до уха»); по губах угадують настрій, поведінку людини (губу закопилити означає «надутися, розсердитися» або «зазнатися»), її характер (розпустити губи [як капиці] означає «багато говорити, брехати, пліткувати»); типовий вислів народних казок з ключовим словом губи: «По губам текло — в рот не попало». Язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть (М. Номис); 3 доброї губи добре й слово (прислів’я); У нього губа не з лопуцька (не з луба) (приказка — про того, хто добре знається на чомусь, ласий до чогось, не дурень); фразеологізми: з пі́ною на губа́х — з великим злом, ненавистю; молоко́ на губа́х [не обсо́хло]— молодий, недосвідчений (тому кажуть ще: «Йому ще материне молоко тече по бороді»); на всю (по́вну) губу́ — 1) великий, значний, справжній. На всю губу пан (М. Номис); 2) дуже, сильно. Реве на всю губу (П. Чубинський), роби́ти з губи́ халя́ву — не виконувати обіцянки, обдурювати, перебільшувати.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 159-160.