гру́ша (зменшені — гру́шка, гру­́шечка) — садове й лісове фруктове дерево з темно-зеленим цупким листям та плодами, що мають перев. форму заокругленого конуса, а також плід цього дерева; зірвану й часом доспілу грушу називають уле́жаною або ле́жаною; здавна грушева деревина цінується у сто­лярній справі; груша символізує дівоцтво, тому гілку з груші часто використовують на весільне гіль­це; в народних піснях дівоцтво передається через поєднання груші з яблунею: «яблонька садовая, грушиця медовая» (пop. «вишенька-черешенька», «рута-м’ята») або че­рез паралелізм груші — символу дівоцтва і явора — символу пару­боцтва (парубка, який зводить дів­чину з розуму, ведучи «під явір зе­лененький»); у цілому з грушею в народній творчості пов’язується нещасливе кохання і нещасливе подружнє життя: «Ось коли мене не любив, Було мене не брати, Бо я тобі не грушечка В саду кушту­вати»; і в сні груші бачити, за на­родною прикметою, не на добро; «грушка-минушка» кажуть, щоб підкреслити, що приємне швидко минається; коли кажуть: «Грушки на вербі показувати», то мають на увазі, що надії хтось подає цілком невиправдані, фантастичні, бо «на вербі груші не родяться»; коли за­уважують про те, що всьому свій час, то кажуть: «Як грушка достиг­не, то й сама з дерева впаде». На­казав на вербі груш (приказка — наговорив нісенітниць); Чорте, на груш, тільки мене не руш (приказ­ка); Під грушею ляже та й спить (казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 159.