гроза́ — грім і блискавка з дощем або градом, що супроводиться перев. великим вітром; споконвіку люди боялися грози, бо вважали, що це Перун чи Ілля женуться за нечистою силою або демоном; то­му запалювали страсні або йор­данські, а в Західній Україні ще й громничні (стрітенські) свічки, що відганяли страх від людини; вва­жали, що треба конче позатикати комини, щоб злі сили часом не вскочили в хату або сам грім не вдарив у неї; також викидали за двері навхрест складені коцюби, щоб часом нечиста сила не забра­лася до хати через вхідні двері; у народі помічено, що після грози добре клює риба. Перейшла гроза степами, Мов нічого й не було (П. Грабовський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 158.