гриб (зменшено-пестливі — гри­бо́к, грибо́чок) — нижча безхлоро­фільна рослина, що має форму шапинки, надітої на ніжку, і роз­множується головним чином спо­рами; у загадці: «У лузі, у трапезі стоїть німець на одній нозі»; у народі — на противагу будь-яким ін­шим грибам також білий гриб, бо­ровик; співають, жартуючи: «Дід пішов по гриби, баба по опеньки, дід свої посушив, бабині сирень­кі!»; символізує духовну інертність («Сидить, як гриб»), маловартісність («Багато грибів, а мало хліба», «Коли б гриби добра річ була, то вовк би їх у лісі їв»); про здорових дітей і разом з тим про борги ка­жуть: «Ростуть, як гриби по дощі»; стари́й гриб — символ немічності(«Старий гриб, що його хробаки розточили»); про вчасність чогось зауважують: «Тоді по гриби ходять, як вони родять», пор.у коломийці: «Не тепер, не тепер по гриби ходи­ти, Восени, восени, як будуть ро­дити»; збирання грибів не проста річ, їх треба вміти знаходити («Де знайдеш одного гриба, шукай там і другого») і просто мати щастя («Щасливому по гриби ходити»); об’єкт каламбуру: «Е, якби та якби та виросли на голові гриби, то був би город». Ой дівчина по гриби хо­дила, В зеленому гаю заблудила (піс­ня); їж борщ з грибами, держи язик за зубами (прислів’я); Як гриби піс­ля дощу (швидко і у великій кіль­кості); Ні риба, ні м’ясо, а щось наче гриб (М. Номис); Я шукала ягідок, грибків (Леся Українка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 155.