грани́ця = гряни́ця — колись сму­га землі, що відмежовувала одне село від іншого; треба було її пере­їжджати, скажімо, коли хлопець сватався до дівчини з чужого села, звідси в пісні: «Куди, синку, ви­їжджаєш? — За границю по діви­цю»; колись існував звичай ховати на границі відьмаків і самогубців, звідси прокляття: «Вивезли б тебе на границю!», тобто «Щоб ти пові­сився!».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 153.