го́рлиця (зменшено-пестливе — го́рличка) —
1) лісовий птах, менший від голуба; дикий голуб; у народі — віщий птах і символ жінки, що тужить і сумує; за поведінкою птаха угадували посівну пору,— «горлиця заворкувала — час сіяти коноплі». Воркувала горличка у садку (Я. Глібов); Так окукобилась, мов та горличка (М. Номис);
2) символізуючи подружню вірність і кохання, уживається також як пестливо-ласкаве звертання до дівчат та жінок; горлиці нібито ніколи не літають поодинці, а парами; коли ж одна з них згубить пару, то тужить, не сідає на зелені віти, а на сухі, не п’є чистої води, а каламутну; пop. у Г. Сковороди: «Любов моя прибуває й по смерті» (з символом посмертної любові автор пов’язував горлицю). Нехай мене мир не знає, коли я зраджу тебе, моя горличко (Марко Вовчок);
3) старовинний український народний танець і музика до нього;
4) (з великої літери) українська сольна народна пісня. Отакий-то Перебендях Старий та химерний, Заспіває про Чалого — На Горлицю зверне (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 145-146.