гле́чик = глек —
1) (зменшено-пестливе — гле́чичок)— висока, кругла, перев. глиняна посудина, злегка розширена в нижній частині; у народі вважають, що глечики (як і взагалі глиняний, фарфоровий, скляний та інший ламкий посуд) б’ються на щастя, на удачу (про це, наприклад, пише Б. Харчук у своїй «Волині»), хоч фраза розбити глек переосмислилася і на прямо протилежне значення — «посваритися» (звідси вислів «глечик пополам — ні тобі, ні нам»); у народі символізував стрункість, зокрема на Київщині для новонароджених дівчат гріли воду у високих глечиках, щоб стан тоненький був; у деяких місцевостях глечик називають гладу́щиком; посудина призначена зазвичай для молочних продуктів, води, квасу тощо, тому дисонансом звучить народна сентенція: «На віку доводиться варити і в глеку», тобто всього на віку може трапитися. Є в глеку молоко, та голова не влазить (приказка); Бодай і вмирати, а в свій глек зазирати (приказка); Жартуй, гладущик, поки ухо урветься (приповідка); Пішов глечик по воду та й голову там положив (М. Номис); Він до Гайденка вже щось не став їздити, — мабуть, глека розбили (Б. Грінченко);
2) старовинна народна гра;
3) гле́чики полоска́ти (жіноча обрядодія) — угощатися в складчину в понеділок після заговіння на Петрів піст.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 137.