гвіздо́к = цвях — загострений ме­талевий (рідше дерев’яний) стри­жень для кріплення (звичайно з шапинкою на тупому кінці); сим­вол страстей Господніх, оскіль­ки, розпинаючи Христа, забива­ли в руки і ноги цвяхи; про кіль­кість цвяхів для розп’яття були різні думки — три чи чотири; у деяких народних оповіданнях фігурує два (їх замовляли цига­нові), чотири (циган стільки са­ме зробив, а хотів ще й п’ятого); за це Христос прокляв його, то­му цигани відтоді й кочують по світу; за іншим оповіданням, цвяхи (чотири) було замовлено ко­валеві, а він вкинув одного у воду чи сховав під язик; за це коваль­ська справа є благословенною; приповідка: «Цвяхи красти, то не гріх».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 132.