га́лка —
1) (зменшено-пестливі — га́лонька, га́лочка; збірні — га́лич, га́личчя; пташа галки — галча́, галченя́) птах родини воронових з чорним оперенням; у народних піснях галка уособлює дівчину, яка марне тужить за милим: «Чорна галочка, невеличечка, По доріженьці скаче, Дурна дівчина, нерозумная, За козаченьком плаче»; в іншій пісні зграї галок порівнюються з козаками: «Ой галочки-чорнопірочки Та крутую горувкрили, Молодії та козаченьки Та жалю наробили. Ой галочки-чорнопірочки, Піднімітесь вгору! Ви, молоді козаченьки, Вернітесь додому! Ой раді ми та піднятися, — Так туман налягає, Ой раді ми та вернутися, — Та гетьман не пускає!»; з давніх-давен вважають лиховісною птахою; у «Слові о полку Ігоревім», коли Ігореві війська йшли на Дон, то попереду їх бігли чорні зграї галок («галиці стади»), віщуючи біду або смерть; в «Енеїді» І. Котляревського галич символізує біду, яку накликає нашестя величезної кількості ворожих військ: «Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить, Не галич чорна поле вкрила, не буйний вітер се шумить: Се військо йде всіма шляхами»; у фольклорі назва виступає традиційним порівнянням на означення чорного кольору («чорний, як галка»); за давніми віруваннями, ключі від вирію були спочатку у галки (за іншими повір’ями, у ворони), а вже потім у сої (за іншими повір’ями, у зозулі), тому так закликали весну: «Благослови, Боже, весну кликати, зиму проводжати, літа дожидати. Вилети, сизая галочко, винеси золоті ключі. Замкни холодну зимоньку. Відімкни тепле літечко»; з поведінкою птахів пов’язані народні погодні прикмети, — «галки зграйками літають — на дощ», «коли галич у повітрі шугає — буде хуртовина». Ой полети, полети, да чорная галко, да на Дін риби їсти! (М. Максимович); Галич поле криє (Т. Шевченко); Летить галка через балку (пісня); Упаде із неба промінь, Дим пов’ється з димарів, На току підніме гомін Зграя галок і граків (Я. Щоголев); Не що [ніщо] вище й не літає, Сивий сокол з галоньками (П. Чубинський); Ой літає чорна галочка по полю, А черкає крилечками по йому (пісня); Летять галочки у три рядочки, А зозуля попереду (І. Нечуй-Левицький);
2) старовинна народна хороводна весняна гра;
3) тільки га́лонька = га́лочка — традиційне пестливе звертання до дівчини, жінки, коханої; взагалі символ жінки, дружини. Дівчата так і присіпались: — Скажи, Мотре, наша сестронько, галонько! (Марко Вовчок); — Мотрусю! — підкравшись до неї, тихо обізвався Василь. — Чого се ти, моя галочко? (Панас Мирний); Летітоньки гадає [соколонько] в темнії лісоньки межи гарні галоньки: там йому галонька мила гніздечко вила, увила, перевівала, вінком пообкладала (П. Чубинський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 129-130.