гак — металевий або дерев’яний стрижень, загнутий на одному кін­ці; також багор або гачок для ловіння риби; защіпка на дверях; у давні часи — знаряддя тяжкої ка­ри, коли злочинця підвішували за ребро на залізний гак; він залишався на ньому висіти, аж поки не вмирав і кості його розсипалися; це робили на страх іншим, тому трупа ніхто не смів зняти; за леген­дою, турки повісили на гаку Бай­ду, про що у відомій пісні сказано: «Ой крикнув цар на свої гайду­ки: — Візьміть Байду добре в ру­ки, На гак ребром зачепіте»; про лиху людину казали: «Ще його гак не мине», про страшну, вимуче­ну — «Такий ходить, мовби з гака зірвався»; відоме народне прися­гання: «Хоч би мене й на гак тягли, нічого не скажу»; символізує труднощі, клопіт («Загнув йому доброго гака»), хитрощі, підступи («Там треба доброго гака вигну­ти»), сподівання («Закидає гак на велику рибу»); фразеологізми: да­́ти га́ку, зроби́ти гак — пройти, проїхати зайву відстань, рухаю­чись кружним шляхом; з га́ком— з невеликою надбавкою; з чимось.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 128.