ві́шальник (ж. ві́шальниця) — той, хто повісився або страчений через повішення; із темою само­губства пов’язано чимало повір’їв: місце, де хтось повісився, вважа­лося нечистим, нечистою була й могила вішальника (його ховали здебільшого на межі полів і проби­вали груди осиковим кілком); у ха­ті, де хтось повісився, намагалися не жити більше; разом з тим мо­тузка, на якій хтось повісився, вва­жається магічною, приносить ус­піх, удачу, користь.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 102.