вітчи́м — чоловік, що стає бать­ком дітей своєї дружини, яка має їх від попереднього одруження; нерідний батько; з огляду на часом складні стосунки нерідного батька з нерідними дітьми народ зістав­ляє вітчима з мачухою, нерідною матір’ю: «У вітчима чорт межи очима, а в мачухи два»; з огляду на проблеми виховання нерідних ді­тей: «Казав вітчим, як мене не будеш слухать, то будеш нічим»; жартують: «Мати нерідна, батько вітчим, а я хто його знає й чий». Лихий вітчим козаченька молодого лає (М. Максимович); Вітчими йшли, купці-скуп’яги, зяті і свояки-мотяги… (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 101.