віск (зменшено-пестливі — вощо́к, воще́чок) — пластична маса жовтого або білого кольору, яку виробляють бджоли для стільни­ків; як виріб бджоли («Божої пташки») вважається святим, тому тільки з нього виготовляють цер­ковні свічки; символ душевної м’якості («М’який, як віск»); у давнину поширене було чарування з воском, пов’язане з вірою у йо­го приворотну силу; як пише Є. Онацький, дівчина, яка хотіла причарувати хлопця, висмикувала непомітно з його одягу нитку і заліпляла її у віск, а потім, кидаючи його у вогонь, примовляла: «Щоб тебе за мною так пекло, як пече вогонь той віск. Щоб твоє серце за мною так топилося, як топиться цей віск»; вірили, що хлопець або палко полюбить дівчину, або ж за­хворіє і помре; тому це чарування вважалося дуже небезпечним; ві­домий також магічний обряд вили­ва́ння во́ску, аби позбавити дитину нічного переляку; над її голівкою тримали миску з водою, лили в неї розтоплений віск і за формою ви­литого визначали, кого злякалася дитина. Зсукали свічку з ярого вос­ку (пісня); Виливати з воску [талан-]долю (ворожити, ллючи роз­топлений віск у воду).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 99-100.