ві́льха — листяне вологолюбне дерево або кущ родини березових; має червоний сік, що, за леген­дою, — кров диявола (чорта), який створив вовка і не міг його оживи­ти, а коли сказав йому Божу фор­мулу «Встань, вовче, і з’їж дідче», той схопився і відкусив чортові п’яту, який зідрався з переляку на вільху; кров полилася на дерево, і відтоді воно має червоний сік, а чорт став безп’ятим; в українській пісен­ній творчості — символ суму: «Сіла, пала голка на зеленій вільсі: Не хи­лися, вільхо, бо й так мені гірко».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 96.