віз (зменшені — візо́к, во́зик, змен­шено-пестливі — візо́чок, во́зичок) —

1) засіб пересування на чотирьох колесах (звідки вислів «Треба, як п’ятого колеса до воза») з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів; у давні часи хто мав воза, почував себе не­залежним господарем; господар­ська незалежність породила при­повідку: «На чийому возі їдеш, то­го пісню співай», тобто «корися законам, порядкам тієї господи, яка тебе приймає». Воли поздихали, Вози поламались, З батіжками чу­маченьки Додому вертались (Т. Шев­ченко);

2) різновид картярської гри: свої козирі; у сполученнях: підве́зти во́за (візка́) — завдати не­сподіваної неприємності; докла́с­ти во́за — побити, покарати;

3) Віз [Небе́сний] див. Вели́кий Віз.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 92-93.