вівча́р (зменшено-пестливе — вівча́рик) = чаба́н (зменшено-пест­ливе — чабане́ць) — пастух овець; опоетизований у народній творчо­сті; як правило, сопілкар, а в го­рах — гравець на трембіті. Сопілка вівчареві втіха (М. Номис); Роз­пустив вівчар вівці та по крутій гірці (А. Метлинський); Чабан вранці з сопілкою сяде на могилі (Т. Шевчен­ко); Був собі чабанець (І. Манжура).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 91.