вівта́р = олта́р (зменшене — вівта́рик) — відокремлене іконостасом підвищення в церкві, де розташований Святий престол (у дохристиянські часи — жертовник); храми повернуті вівтарем неодмінно на схід, бо й моляться на схід (до Єрусалима, до Христа); за християнським віруванням, Святий вівтар — це рай на землі, а Царські врата в церкві — Райські; символ святого місця взагалі, тому застерігають: «На вівтар із ходаками не лізь!», тобто «не погань святих речей, не профануй чистої правди брудними плітками чи підозріннями». Коли вівтарю служиш, з вівтаря й живися (М. Номис — парафраз апостола Павла з Послання до коринтян); Боятися попа, то в вівтар не йти (М. Номис); Перед вівтарем присягну (примовка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 90.