ву́хо = у́хо —
1) орган слуху; коли хочуть говорити про щось таємне, дбаючи, щоб ніхто того не підслухав, запитують: «Може, тут стіни вуха мають?»; переконують у правдивості новини: «На свої вуха те чув»; з неуважної людини глузують: «На одне вухо оглух, а на друге не чує»; коли хтось дивується, звідки другий щось знає, кажуть: «На те людині й вуха дані, щоб чути»; у І. Франка читаємо: «Якщо в правому вусі дзвенить, буде новина добра, в лівому — лиха»; коли на питання «у котрому вусі дзвенить» відповідають правильно, то це означає, що відповідач правильно говорив або любить того, хто питає; при вітанні дітей з іменинами тягнуть вгору вухо, «щоб краще росло», бо в давнину вірили, хто має малі вуха, скоро помре; згодом це побажання перейшло на саму дитину; символізують найвищу міру («По вуха в боргах», «Маю того по самі вуха»); затишок, спокій («Тепло, як у вусі», «Тихо, як у вусі»);
2) осля́чі ву́ха — символ неуцтва, невігластва («Не кожен осел має великі вуха», «Осла пізнають по вухах»).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 122.