ву́гол —

1) у народі — ріг будин­ку, стола і т. ін.; щоб відігнати не­чисту силу, на вуглі стола під ска­тертину у Святвечір клали часник. З-за вугла мішком прибитий (про дурня — приказка); Торох! Як дур­ний із-за вугла (приказка);

2) кут у хаті і т. ін.; один з таких кутів (кутній вугол) у світлиці був па­радним, де висів божник, стояли стіл (хатній престіл) з лавами; див. ще по́куть;

3) вугли́ — вид візерун­ка на великодній крашанці.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 120.