ворота́р — рід давньої весняної гри — хороводу, в якій дві дівчини («воротарі») стають, узявшись за руки, а інші дівчата перед ними просять їх пропустити через «во­рота» піснею: «Воротарю, воротарчику, відчини ворітонька! — Хто воріт кличе? — Князеві служоньки. — А що за дар везуть? — Золоте зернятко. — Ой ще ж бо нам ма­ло! — Що ж ми вам додамо? — Що ви нам додасте? Дочку мізиночку, молодую дівоньку в рутяному ві­ночку»; наприкінці пісні воротарі підносять руки, і всі дівчата прохо­дять попід їхніми руками; гра, по­в’язана з приходом нового хлібо­робського року, символізувала не­бесні ворота, що відчинялися на­зустріч народженому сонцю.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 118.