ворожи́ти —

1) вгадувати чиє-небудь майбутнє чи минуле на кар­тах, по предметах і т. ін.; пророку­вати щось. Сей на руках знав воро­жити, Кому знав скільки віку жи­ти. Та не собі він був пророк (І. Котляревський); Надвоє баба ворожила (прислів’я на означення «невідомо що буде»); І ворожка во­рожила, Пристріт замовляла, Талан-долю за три шаги 3 воску вили­вала (Т. Шевченко);

2) уживати слова, застосовувати прийоми, ча­родійна сила яких нібито має вплинути на людину, природу і т. шпарувати; вважали, що той, хто займаються ворожінням, про­дає душу дияволу, тому казали: «Хто ворожить, той душею нало­жить»; та водночас здавна вірили в прикмети, магічні слова і дії; ще Кирило Туровський писав: «Вірять у зустріч, у чихання, у полаз, у пташині голоси й ворожбу»; ворожи­ли й пророкували не лише чолові­ки, а й жінки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 115.