ворожби́т = ворожи́ль = во́рож = ворожби́тко (ж. ворожби́тка = во­рожи́ли = воро́жка) — той, хто вга­дує майбутнє чи минуле за яки­мись прикметами, предметами або ворожачи на картах; також відун; здавна людей, що знаються на во­рожінні, називали ще кудесниками, потворниками, обавниками, наузниками, зілійниками, а пізніше — знахарями та чарівниками; див. ще волхв. Всі ворожбити, чародії… Ки­піли в пеклі всі в смолі (І. Котлярев­ський); Моя мати ворожбитка ме­ні ворожила: — Не йди, доню, за не­люба, бо будеш тужила (пісня); Пі­шла вночі до ворожки, Щоб поворожити: Чи довго їй на сім сві­ті Без милого жити? (Т. Шевчен­ко); У ворожки хліба трошки (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 115.