во́гнище: дома́шнє (домове́, роди́нне, сіме́йне) во́гнище — своя оселя, родина, сім’я; здавна шановане в усіх народів, з повагою до нього ставиться і церква; домашнє вогнище береже щастя дому і всіх його членів; постало з давніх часів, коли святинею дому був «очаг», де горів невгасимий вогонь, що беріг тепло в оселі, отже щастя родини й дому; всі обряди, пов’язані з домовим вогнищем, виконував батько, голова родини; найбільша святість господи; жар під комином берегли, додаючи до нього сіль і збираючи його докупи спеціальним помелом; богом домового вогнища був домови́к (див.); ритуальною була й піч, під якою він жив і яка берегла вогник; вогонь з родинного вогнища нікуди не можна виносити, треба берегти його непорушність.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 104.