вишива́нка — певним чином роз­шита біла сорочка як предмет українського національного вбран­ня; вишивають сорочки на комірі, кінцях рукавів, пазусі, інколи на місцях з’єднання рукава і вздовж усього рукава; у різних місцях використовують різні нитки та їх по­єднання, в Західній Україні — бі­сер; найкраще розвинене мисте­цтво вишивати чоловічі сорочки на Київщині та Полтавщині; до вишиванок ставилися як до святи­ні, передавали від покоління до покоління, з роду в рід, берегли як реліквії; узори, вважали, мають оберегову силу; символічний образ вишиванки часто присутній у на­родних піснях про кохання, ро­динне життя; за традицією, дівчи­на, готуючи придане, мала виши­ти своєму нареченому сорочку: «Шовком шила, шовком шила, Золотом рубила, Та для того козаченька, Що вірно любила» або хус­тинку: «Не жаль мені хустиночки, що я вишивала». Я сорочку знайду вишиванку І надіну, як хлопчик, ра­дий (А. Малишко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 88.