ви́хор (зменшене — вихоре́ць) — рвучкий круговий рух вітру, а також підняті вітром пил, листя, сніг та ін., що швидко крутяться стовпом; пор. загадку про вихор: «Ішов чернець в монастирець. Як упав — так пропав, чорним порохом припав»; у народі говорять, що це чортове весілля, — «чорт з відьмою бореться» — від давніх вірувань, що вихор є диявол, тому, коли несеться вихор, радять кинути в нього перехрещеною сокирою чи ножем, і вихор ущухне, а сокира чи ніж будуть скривавлені; вихор на морі називається смерч (у «Лексисі» Л. Зизанія — сморщ); і нині можна почути закляття: «Щоб тебе вихрами та бурями винесло». Крутить, як вихор на дорозі (М. Номис); О, щоб їх вихром винесло (М. Номис); Не хмара сонце заступила, не вихор порохом вертить (І. Котляревський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 87-88.