ви́рій = вира́й = и́рій = і́рій = ура́й —
1) теплі країни, краї; також теплі води; слово (давнє «ірсад») означає «теплий край», можливо, від грецьк. «ір» — «весна»; за повір’ям, вирій пов’язаний з раєм, теплою, вічнозеленою й сонячною країною, розташованою далеко на Сході, за морем, куди на зиму відлітають птахи, а на Здвиження нібито уповзають туди до своєї матері й плазуни, крім тих, які когось укусили; у цьому полягає накладена на них Божа кара; Ф. Філін вважає, що в уявленнях про ірій-вирій збереглися явні відлуння слов’янської язичницької релігії. Зажурилась перепілочка: бідна моя головочка, що я рано із вирію вилетіла (А. Метлинський); Журавлі відлітають у вирій на великій висоті, неквапливо і стиха курличуть — стоятиме тепла осінь (прикмета);
2) (з великої літери) Ви́рій = Ура́й — у східнослов’янській міфології — стародавні назви раю — блаженної сторони, вічної весни, вічного світла і Райського (Світового) дерева, Дерева життя, біля вершини якого нібито мешкають птахи та душі померлих; в українському фольклорі збереглося відлуння давніх уявлень про перевтілення душ померлих; можливо, відлітання птахів у Вирій так чи інакше асоціювалося з переміщенням душ у потойбічний світ, де, чекаючи на свій час, перебувають душі ще не народжених дітей (пор. народну формулу «звідки беруться діти» та відповідь на неї — «бусол, лелека, ворона чи гуси принесли»); у народних піснях весняного циклу збереглися мотиви відмикання ключем Вирію, звідки прилітають птахи; за народною легендою, колись ключі були у ворони, але та прогнівила Бога, і ключі було передано іншій птиці (можливо, зозулі, яка покидає вирій останньою), тому й кажуть: «Ворона й за морем літає, та дурна вертає»;
3) тільки Ура́й = Рай — бог родючої сили землі й плодючої сили тварин, володар полів, урожаю, бджолиного медозбору; до старовинного свята Ураю-Раю християнська церква припасувала день Юрія (див.).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 87.