вино́ (пестливе — винце́) —
1) напій з виноградного або з деяких ягід та плодових соків, що перебродили, набувши певної алкогольної міцності й аромату; за Біблією, це кров Христова, про що читаємо й в українських колядках: «Червива іва чим согрішила? Христу із ручок кровцю пустила: Де кривця кане, там вино стане, Де слізка кане, там церков стане»; у «Слові о полку Ігоревім» вино має також значення крові — вказує на криваву й смертну долю полків Ігоревих: «Вже вина не стало і крові, Русичі пир свій скінчили, Сватів своїх напоїли І за рідний край в любові Буйні голови зложили»; у давні часи в Україні пили варений мед, вино було розкішшю (привозили його з Криму або Царгорода); символ родючості; на весіллі молодий дарував обов’язково пляшку вина; гостям вина не давали, приберігаючи на визначні моменти. На Вкраїні добре жити, мед і вино пити (М. Номис); Без дірочки, без денця повна чарочка винця (М. Номис);
2) зеле́не вино́ — в українських піснях та переказах має подвійне значення — горілка, бо тримали її в зеленкуватих пляшках («Наша чарка повна зеленого вина: як налив до краю, то пий до дна»), а також виноград («Зелене вино к горі ся вило, к горі ся вило, синє розцвіло»). Зелене вино високо звило, ще й похилило (пісня); Садила [Ганна] вино зелене, Садила знизька, мовила стиха: Рости вино гонке, високе, з листя широке (весільна пісня).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 86.