взуття́ — виготовлені зі шкіри, гуми, парусини та деяких інших матеріалів вироби, звичайно на твердій підошві, для носіння на ногах; за княжих часів взуттям служили або черевики («черевії»), зроблені з одного шматка м’якої черевної (звідки назва) шкіри тва­рин, або чоботи («сапоги») з кра­щої шкіри, підбиті залізними підковами; в народі чоботи тривалий час були як розкішшю, так і необхідністю, пор. у пісні: «Устав бурлак, зашатався, нема чобіт — не взувався» або жартують: «Чого сидиш надулася, чом в чоботи не взулася» (М. Номис); селянське взуття — переважно личаки́ (див.) або постоли́ (див.); у вищих вер­ствах суспільства носили шиті зо­лотом червоні й зелені чоботи з овечої чи козячої шкіри (сап’янці); здавна надається символічного значення роззуванню чоловіка мо­лодою дружиною; тим самим вона потрапляла під його владу; Рогніда, донька полоцького князя Рогволода, яка не хотіла виходити за­між за Володимира Великого, ска­зала батькові: «Не хочу роззути робинича [сина рабині]».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 83-84.